Відірвані
9 історій родин, які розділила війна
«Відірвані» — спецпроєкт Свої, в якому ми зібрали історії людей з міст сходу, які розділила війна.
Частина з них жила звичне життя — вони розділяли радість і підтримували одне одного у складні моменти. Однак завжди були разом, попри все. Якби не війна, яка розділила родини з різних причин, а лінія зіткнення стала кордоном між людьми і поколіннями в сім’ях.
Наші герої з Донецька, Луганська, Старобільська, Сватового, Горлівки, Ясинуватої, Сіверськодонецька. Всі вони покинули окуповані території — хтось з початком російської агресії ще у 2014, а хтось вже з початком повномасштабної війни, однак у кожного з них там залишились рідні люди — батьки, брати чи сестри. Разом з ними ми згадаємо їхні останні зустрічі і розмови, бо деякі родинні зв’язки таки перервались.
«Ми не були прикладом ідеальної родини, але між нами не стояли барикади, які з’явилися через росію»
Київ
Донецьк
Олександра поїхала з рідного Донецька ще у 2014. Цей переїзд ініціював її хлопець. Натомість її рідні — мама і бабуся з дідусем, залишалися в окупації. Згодом мати дівчини виїхала на підконтрольну українській владі територію Донеччини, а рідні приїздили у гості й закупитися необхідними товарами.
Та й сама Олександра до 2018 року бувала у бабусі з дідусем у Донецьку. Аж поки не стала свідком того, як у дворі серед багатоповерхівок росіяни встановили «Град» і почали стріляти по підконтрольній території України, а потім туди прилетіла відповідь. Їй було дуже страшно, ця поїздка у Донецьк стала останньою.
А потім почалася повномасштабна війна, яка докорінно змінила стосунки у родині Олександри.
«Мама — моя опора, попри відстань»
Київ
Старобільськ
Денис не вперше розлучається з рідними, бо після школи поїхав навчатися до Києва. Тож до свого міста на Луганщині приїздив не часто — раз на пів року чи на рік. Однак завжди тримав тісний зв’язок з родичами. А особливо з мамою.Рідний Старобільськ у 2022 росіяни окупували зовсім швидко — у перших числах березня. А вже у травні Денис поїхав звідти. Рідня залишилась там, і мама теж.
«Інколи не можу додзвонитися п’ять днів поспіль, та найбільше боюся більше не побачити бабусю»
Швейцарія
Сватове
Світлана виїхала зі Сватового навесні 2022. Цей невеликий райцентр на півночі Луганщині російські військові окупували у перших числах березня. Там у жінки залишились родичі, та найбільше вона сумує за бабусею.Переймається, що через відстань не може нічим їй допомогти. Дуже би хотіла пригорнутися до рідної людини та особисто привітати з днем народження.
«Якщо щось станеться з батьками, то я не зможу до них приїхати»
Київ
Горлівка
Надія зі своєю родиною поїхала з окупованої Макіївки ще у 2014. Сама вона родом з Горлівки, там же після початку збройної агресії росії проти України залишились батьки. Згодом стосунки між ними і донькою стали більш натягнутими.
Повномасштабна війна змінила стосунки у родині у гірший бік — батьки спілкуються з Надією російськими наративами.
«Ми були однією родиною, яка не розуміла, що таке ворожнеча через політику»
Краматорськ
Горлівка
У Максима все життя були дуже теплі стосунки з братом і сестрою, які мешкали у Горлівці. Вони жили звичне життя, виховували дітей. Однак з початком збройної агресії росії проти України почали підтримувати окупантів. Після цього Максим перестав спілкуватися з обома, бо брат і діти сестри пішли воювати на боці ворога.Однак Максиму часто сниться сон, у якому він намагається налагодити спілкування з близькими людьми.
«Два роки тому припинили спілкуватися з рідним братом, та я вірю, що ми зустрінемось і порозуміємось»
Бережани
Алчевськ
Оксана родом з Алчевська, та жила у Ясинуватій. Її рідне місто окупували ще у 2014. Оксана з родиною виїхала, а у Алчевську у неї залишився брат. Чоловік підтримує бік окупантів. Хоча непорозуміння з братом щодо всього українського — культури, традицій, історії, мови, у Оксани виникли ще до 2014 року. Він тоді назвав Оксану «бандерівкою», і сказав, що таких, як вона, потрібно ставити біля паркана і розстрілювати.
Та все ж Оксана підтримувала зв’язок з братом, однак ці розмови були виключно про дітей і погоду. З початком повномасштабної війни ситуація змінилася — брат і сестра більше не спілкуються. Хоча вона вірить, що вони зустрінуться.
«Ті, хто залишився з рідних по материнській лінії в Горлівці — для мене вмерли, їх у моєму житті не існує»
Чернігівщина
Горлівка
Олександр народився і виріс у Горлівці, згодом переїхав до Маріуполя. Та перед початком збройної агресії росії проти України повернувся. Чоловікові довелось пожити трохи в окупації. Потім його затримали і кинули на підвал. Далі була втеча з Горлівки і нове життя — чоловік разом із сином пішли служити в «Азов».
Спілкування Олександра із сестрою закінчилося у день псевдореферендуму, коли чоловік ще був вдома, у Горлівці. У цей день були поминки — 40 днів з дня смерті брата матері Олександра, на які сестра запізнилась, бо ходила голосувати за приєднання до росії. Після цього Олександр більше не спілкувався з сестрою, це було спільне рішення. Чоловік тримав зв’язок з племінницею, бо у Горлівці залишалась його хвора мама. Племінниця вийшла заміж за бойовика, а він погрожував вбити і Олександра, і його сина за те, що ті пішли в «Азов».А згодом і ці зв'язки обірвались. Востаннє Олександр говорив з матір’ю у 2023, тоді ж сказав, що росіяни вбили її онука у полоні, беззахисного і беззбройного.
«Російські старці розповіли матері, що згодом не буде України, а буде «єдина русь»»
Київ
Сіверськодонецьк
Олена поїхала з рідного міста за рік до початку збройної агресії росії проти України — у 2013. Дівчина переїхала до Києва на навчання.Після планувала повернутися у Сіверськодонецьк, аби жити там і працювати. Однак не все вийшло, як хотілось.
Її місто у 2014 пережило окупацію і деокупацію, та увесь цей час там жили її батьки. Вони мали проросійську позицію, однак Олена намагалась згладжувати ці моменти, бути толерантною.
Хоча ніколи не розуміла — як можна жити все життя, маючи у паспорті національність «українка», а з початком повномасштабної війни називати себе росіянкою.
Її мати з початком повномасштабної війни евакуювалася, та згодом повернулася до окупованого Сіверськодонецька через Крим. Попри всі розбіжності, Олена підтримує з мамою зв’язок, хоча це і складно.
«Мама не може виїхати з Луганська через хворе серце»
Київ
Луганськ
Наталія вже двічі переселенка. У 2014 їхала з Луганська, у 2022 — із Сіверськодонецька. Та найбільше хвилюється за маму, яка за збігом обставин опинилася в окупованому Луганську і тепер через проблеми зі здоров’ям не може виїхати звідти.
Однак війна розлучила Наталію не лише з нею — ще з батьком та з іншими родичами.
